Минув рік світлої пам’яті
Час біжить невблаганно швидко. Ось майнув рік, як перестало битися серце доброї і щирої людини – Хованця Василя Остаповича. Йому б ще жити і жити – зустрічати дітей, чекати онуків та правнуків. Але не судилося, бо доля розпорядилася по іншому. Він вже у кращому світі, він спостерігає за нами з небес, але більше ніколи не повернеться в земне життя. Ми його пам’ятаємо, сумуємо за ним і це все що ми можемо для нього зробити. Шкода, бо він пішов від нас у розквіті життєвих і творчих сил, але залишив нам приклад вірності, мужності і любові до нашої такої прекрасної але такої нещасної України.
З дитячих років, коли в школі розмалював портрет Леніна та ще й намалював український герб «Тризуб», потрапив під щільну опіку КДБ і той шлейф тягнувся за ним до розвалу СРСР. Проте на самих початках нашого пробудження він твердо стояв біля витоків Товариства української мови, Народного Руху України та інших організацій які стояли на позиціях незалежності України, а згодом став членом «Братства ОУН-УПА». Та після відходу старшого покоління очолив «Братство ОУН-УПА» і вже до кінця свого життя піклувався про його майбутнє. Окрім того, Василь Остапович, був одним із кращих фотографів нашої округи, тому вся історія «Братства» Галицького району відображена в його фотографіях.
Це – основні віхи його біографії, але за цими короткими відомостями його життя, було щось таке, що захоплювало інших – його поважали, любили, з ним хотіли спілкуватися. А спілкування з ним заражало всіх оптимізмом та впевненістю в те чого всі бажали. Він був добрим , чуйним, тому його нам зараз так бракує.
Василь Остапович все ще стоїть перед моїми очима – з лагідною усмішкою, яка була притаманна тільки йому. Доля нас звела давно, ще на зорі нашої незалежності. Спочатку наші зустрічі не були інтенсивними, але з часом ми зрозуміли, що потрібні один одному і думалося, що нашим стосункам не буде кінця. Але не так сталося, як гадалося. Нехай наша Бурштинська земля буде йому пухом.
Михайло Гачинський.
м. Бурштин
